П'ять цілей Путіна: зберегти "Північний потік-2" і "відрізати" Україну від моря
Чи буде велика війна? Саме таке питання порушували українці протягом останніх тижнів, поки Росія не заявила, що відводить свої війська від наших кордонів. Проте чи означає це, що небезпека минула? Аж ніяк. По-перше, Росія і Білорусь готуються до спільних навчань "Запад-2021" у вересні, тому заява про відведення сил і засобів радше блеф. По-друге, продовжується загострення на Донбасі. ОБСЄ фіксує збільшення забороненої Мінськом російської військової техніки на тимчасово окупованих територіях, зокрема мінометів, артилерійських систем і навіть "Градів".
Оптимізму це не додає. Українці хочуть знати, чи готуватися до найгіршого. Очевидно, що не маючи інших аргументів у діалозі з Заходом, Москва використовує останній козир - військовий тиск. Цілей у Володимира Путіна багато - від торгу за "Північний потік-2", до зняття санкцій і повернення до клубу великих держав. Саме тому, не отримавши бажаного, Росія може знову вдатися до створення військової напруги біля українських кордонів.
ТСН.ua зібрав та проаналізував п'ять основних цілей Путіна, які він переслідує військовою агресією проти України.
Залякування війною
Володимир Зеленський поставив крапку у політичному пінг-понгу з Володимиром Путіним. Після закликів українського президента до хазяїна Кремля "зустрітися в будь-якій точці Донбасу, де йде війна", і відповіді російського візаві про готовність прийняти Зеленського в Москві, в інтерв'ю Financial Times Зеленський прямо закликав до розширення нормандського формату до семи учасників (Україна, Росія, Франція, Німеччина плюс США, Великобританія та Канада), сказавши, що не має значення, де зустрічатися з Путіним, головне - зміст цієї зустрічі, давши доручення голові ОПУ Андрію Єрмаку погодити дату і місце. Проте відкинув можливість переговорів із ватажками окупаційних адміністрацій ОРДЛО.
Наближаючись до другої річниці свого президентства, ставлення Офісу Зеленського до Росії зазнало суттєвих змін. У своїх статтях ТСН.ua неодноразово писав, що політика умиротворення агресора не спрацювала. Побачивши, що з шостого українського президента не вичавиш жодних поступок, Москва вдалася до військового шантажу. Бо, на відміну від Петра Порошенка, на президентство якого припали Мінськ-1 і, як наслідок, Іловайськ; Дебальцеве і, як наслідок, Мінськ-2, у Зеленського нічого з цього не було.
Чи пройшов Зеленський випробування Кремля військовим шантажем? На думку колишнього міністра закордонних справ України, голови Центру з вивчення Росії Володимира Огризка, Путін допоміг Зеленському особисто позбавитися від ілюзій.
Привернути увагу Байдена
Найбільше, від 2014 року, стягування російських військ до українських кордонів вчергове оголило вразливість Євросоюзу. Брак лідерства, помножений на виборчі кампанії у Німеччині та Франції, продемонстрували неготовність Брюсселю дати рішучу відсіч Кремлю. Ба більше, на восьмий рік війни Росії проти України, міністр закордонних справ Німеччини Гайко Маас відкрито заявляє, що не в інтересах Європи посилювати санкції проти РФ і приєднуватися до конфронтаційного галасу, коли Чехія фактично зводить до нуля дипломатичні контакти з Росією на тлі скандалу про причетність російських спецслужб до вибуху на чеському складі зброї у 2014 році.
Можливо, саме тому Київ апелює до США, Канади та Великої Британії. З одного боку, Вашингтон і Лондон - гаранти суверенітету України за Будапештським меморандумом. З іншого, за словами політичної аналітикині Фонду Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва Марії Золкіної, глобальна причина нинішніх дій РФ - спроба певного перезавантаження зі США. І для неї тут все зійшлося.
Перший тригер - в переговорах з Україною певний дипломатичний глухий кут, коли політичних підстав домовлятися більше немає. На реальні поступи українська переговорна команда не пішла. Росії це не подобається і змушує діяти активніше - тиснути військовим чином, показати, що буде гірше.
Другий тригер - це зміна адміністрації в США. Росія вичікувала, якою буде політика Байдена, як президента.
"Після дзвінка Байдена Путіну, і озвучення планів про можливу зустріч, Росія має зайняти вичікувальну позицію, триматиме ескалацію на лінії розмежування, але не вчинятиме серйозних агресивних дій, бо тоді отримає не зустріч для перезавантаження, а максимально можливі з американського боку санкції. Тому нинішнє загострення я пов'язую більше з міжнародними мотивами Путіна добудувати "Північний потік-2". Шляхом залякування і шантажу він хоче попередити запровадження серйозних секторальних санкцій. І по реакції ЄС ми бачимо, що країни-члени не готові до цього. Тобто цією агресивною військовою політикою Путін досягає своєї мети. Але зі США трохи, м’яко кажучи, складніше", - вважає Марія Золкіна.
Тому найбільш імовірний сценарій подальшої поведінки Росії - локальні військові операції, які не сприйматимуться НАТО, ЄС і багатьма столицями, як агресія проти всієї України. Найвірогідніше це виглядає на Донбасі, бо до війни там світ вже звик.
"Всі звикли, що там є загострення. Плюс логістично Росія найкраще підготовлена, щоб просунутися вперед. Не думаю, що їм треба повністю захопити Донецьку і Луганську обл. За цієї ситуації РФ отримує рівень дипломатичної, воєнної напруги такий, який, з одного боку, є достатнім, щоб з нею почали домовлятися про деескалацію, а з іншого - недостатнім, щоб запровадити жорстку санкційну політику, створюючи залізну завісу в економічному і фінансовому плані", - каже Марія Золкіна.
Вето на вступ до НАТО
Мінімум двох своїх цілей військовою ескалацією проти України Путін досягає. Мова про подальше розділення ЄС і зустріч із Джо Байденом. Російські ЗМІ розмірковують, коли ж саме в червні вона може відбутися - до візиту американського президента до Лондона та саміту НАТО, чи після.
Проте для Києва порядок денний це не змінює. Україна апелює до отримання ПДЧ вже на цьогорічному саміті Альянсу. Заяви, які лунають знову ж таки з Берліну, оптимізму не додають. Кандидатка на посаду канцлера Німеччини від партії "Зелених" Анналена Бербок вважає недоцільним зараз говорити про членство України в НАТО через війну з Росією.
Це саме те, чого і домагався Путін, окупувавши Крим і розв’язавши війну на Донбасі. Так, в Альянсі наголошують, що жодна третя країна не має права вето на вступ України до НАТО. До того ж, жоден офіційний документ блоку не передбачає, що країна з невирішеними територіальними конфліктами не може стати членом Альянсу. Водночас країни-члени НАТО досі сперечаються, чи розповсюджуватиметься стаття 5 про колективну оборону на Крим і Донбас, або на Абхазію та Південну Осетію, якщо Україна та Грузія стануть членами НАТО.
На нашій стороні рішення Бухарестського саміту 2008 року, який чітко зафіксував, що Україна та Грузія стануть членами Альянсу. Проте, як вже писав ТСН.ua, справедливим буде ще раз нагадати слова Путіна на закритій частині засідання ради Росія-НАТО (що проходила в останній день сумнозвісного Бухарестського саміту, де Україна та Грузія так і не отримали ПДЧ), з якими він звернувся до тодішнього президента США Буша: "Ти ж розумієш, Джордж, що Україна - це навіть не держава. Що таке Україна? Частина її територій - це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами".
Очевидно, що десь приблизно так само Путін говоритиме і Байдену. За словами Володимира Огризка, нічого нового в такій його позиції немає. Але натівські країни зв’язані рішенням Бухарестського саміту 2008 року, коли, відмовивши Україні та Грузії в ПДЧ, вони все ж таки визнали, що ці дві країни будуть членами Альянсу.
"Питання лише, коли? З цього, думаю, українська сторона не має права злазити. Чим голосніше ми будемо вимагати, кричати і говорити, що, вибачайте, ми нічим не гірші за багато інших країн, які нещодавно стали членами Альянсу, у яких взагалі немає армії, або така, що нічого не варта… І порівнювати її з українською, до речі єдиною в Європі, яка має досвід бойових дій з агресором, навіть попри те, що ми не встигаємо можливо за деякими, так би мовити, черговими вимогами наших західних партнерів. Але давайте не забувати, що ту саму Німеччину взяли в НАТО, коли вона взагалі була розділена. А нам сьогодні одна пані, яка претендує на посаду канцлера, розповідає: через те, що Росія напала на Україну, її не можна брати в НАТО. Такі речі є деструктивними і лише провокують Путіна на подальші злочини", - вважає Володимир Огризко.
У той же час деякі українські політики й американські експерти підкреслюють, що нічого не заважає Україні апелювати до отримання статусу головного союзника США поза НАТО, який мають, наприклад, Ізраїль та Єгипет. Проте ще в грудні в інтерв’ю ТСН.ua міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба висловився щодо цього досить скептично, особливо підкресливши, що жодних безпекових гарантій такий статус не надає.
За словами Володимира Огризка, такий статус отримують країни, які не мають шансів стати членами Альянсу, тому Україні краще йти іншою дорогою - підписання з Америкою безпекової угоди, яка б фактично замінила гарантії НАТО, на гарантії США.
"Північний потік-2"
У черговому військовому шантажі Кремля майже всі українські експерти вбачають спробу вивести "Північний потік-2" з-під удару нових американських санкцій, з якими адміністрація Байдена не квапиться. ТСН.ua вже писав, що справа тут і в бажанні Вашингтона налагодити зіпсовані Трампом відносини з Берліном, і в очікуванні результатів парламентських виборів у Німеччині.
За останніми соцопитуваннями першість у "зелених" (28%) – непримиренних критиків "Північного потоку-2". На відміну від членства України в НАТО, позиція щодо російської газової труби у Анналени Бербок однозначна – її треба зупинити. У правлячого блоку ХДС/ХСС і соціал-демократів, які сповідують політику "путінферштейєрів", 27% і 13% відповідно.
І цей підхід яскраво демонструють їхні заяви. Міністр економіки та енергетики Петер Альтмайєр закликав не пов’язувати завершення будівництва "Північного потоку-2" зі справою Олексія Навального (в ЄС та й в самій Німеччині закликають зупинити будівництво газопроводу, щоб покарати Кремль за отруєння та ув’язнення Навального). На засіданні ПАРЄ канцлерка Ангела Меркель, яка у вересні залишить свій пост, відкрито захищала "Північний потік-2". Проте ніхто не зрівняється з президентом Німеччини Франком-Вальтером Штайнмайєром, який сказав, що Берлін завинив Москві за Другу світову, тому має добудувати "Північний потік-2".
Деякі українські високопосадовці переконували ТСН.ua, що Росія таки добудує свою трубу, щоб вимкнути Україну з транзиту газу до Європи. Інші – що США все ж запровадять санкції, які остаточно поховають російський проєкт. Наразі Джо Байден уникає прямої відповіді на це питання, повторюючи, що виступає проти "Північного потоку-2". Проте, якщо американці остаточно не санкціонують російську трубу до літа, з високою долею вірогідності її подальша доля вирішуватиметься під час першого очного саміту Байдена та Путіна. І тут вже від України залежить, на чию користь буде рахунок на табло.
Відрізати Україну від моря
П’ята ціль Путіна – суто військова – забезпечити Крим водою і відрізати Україну від виходу до Азовського і Чорного морів. ТСН.ua поставив цю мету Кремля останньою не тому, що вона неважлива, а тому, що вартуватиме Москві занадто дорого. Проте списувати її з рахунків не варто.
Заступник директора Центру армії, конверсії та роззброєння з міжнародних питань Михайло Самусь нагадує, що РФ активно будує військову інфраструктуру довкола України ще з 2014 року. Про що може свідчити сьогоднішнє найбільше з 2014 року скупчення російських військ вздовж українських кордонів? Про те, що Росія готова до знаменитої операції, про яку ми говоримо вже сім років, - до здобуття наземного коридору і отримання доступу до джерел водопостачання для Криму.
"На 8 рік війни ВМС України на жаль абсолютно не готові до ефективної протидії ЧФ РФ і комплексній протидії загрози з боку Росії, яка зібрала десантні засоби не тільки ЧФ, а й Каспійської флотилії, Балтійського і Північного флотів. Каспійська флотилія надала десантні засоби, які можуть висаджуватися в Азовському морі. Можливості проведення морських десантних операцій на Чорноморському узбережжі були посилені з Північного і Балтійського флотів. Росія продемонструвала, що може висадити до 4 тис. морської піхоти і до 300 одиниць бронетехніки одночасно", - каже Михайло Самусь.
Чи реально Росія проводитиме таку операцію? Експерт вважає, що це буде катастрофа для України, Росії та Європи. Чи готовий Путін вдатися до такого? Таких мотивацій поки немає. Цими військовими ігрищами він прагне натиснути на Україну, Захід і перш за все на нову адміністрацію США, щоб можливо домовитися про нове перезавантаження. Путін хоче досягти геополітичного паритету за рахунок використання єдиного інструменту, який у нього залишився, натиснувши до тієї міри, до якої йому дозволять.
"Що треба Україні? Розбудовувати флот, посилювати повітряні сили, протиракетну оборону і використати цей момент, щоб НАТО взяло на себе лідерство і відповідальність у регіоні і надати ПДЧ Грузії і Україні, не повторюючи помилку Бухаресту. Без цього Путін не зупиниться. Росія вже фактично анексувала Азовське море, Керченську протоку і величезні простори Чорного моря. Якщо ми будемо і далі так діяти, скоро від Чорного моря залишиться 12 миль у кожної з країн Чорноморського басейну, а далі Росія діятиме, як Шерхан, кусаючи всіх", - підсумував Михайло Самусь.
По материалам: https://tsn.ua/exclusive/p-yat-ciley-putina-zberegti-pivnichniy-potik-2-i-vidrizati-ukrayinu-vid-morya-1774117.html